Щороку на Великдень громади Тернопільщини перетворюють свої площі, подвір’я храмів та парки на справжні великодні галереї. У центрі уваги — символи, які втілюють дух свята: вишиті рушники, кошики, писанки, обереги й декоративні композиції.
Великодні кошики: як мистецтво об’єднує громаду
У багатьох громадах Тернопільщини мешканці власноруч створюють великодні кошики-велетні — інсталяції, що прикрашають центральні майдани. Такі кошики оздоблюють традиційними стрічками, барвінком, серветками, додають символічні обрядові страви: муляжі пасок, писанок, ковбасок та сиру, викладені з природних матеріалів — лози, соломи, дерева.
Рушники, що промовляють душею
Окреме місце займають великодні рушники, які вишивають спеціально до свята. У селах і містах Тернопільщини їх не лише несуть до церкви, а й використовують як частину вуличного оздоблення: обгортають ними декоративні дерева, стовпи чи огорожі навколо храмів. Рушники символізують чистоту, молитву, шлях до Бога, і кожен з них — наче молитва, вишита на полотні. Майстрині прикрашають їх традиційними великодніми символами: хрестами, ягнятами, сонцем, голубами, квітами та писанками. Наприклад, у Тернополі є майстриня, яка понад 30 років вишиває великодні рушники — кожен унікальний, із власною історією та змістом.
Писанки — душа народу
У 2024 році на Львівщині, за участі дітей, було створено найбільшу в Україні мозаїчну писанку з вишитих елементів — і ця ідея надихнула громади Тернопільщини. У Чорткові, Бережанах, Збаражі, Шумську, Кременці з’явилися великі писанки: з дерева, металу, пластику або тканини, розписані вручну або оздоблені аплікаціями, стрічками, зернами, маком, тканиною.
У школі №18 створили гігантську писанку з пряників.
Дзвони, які зцілюють
Після сніданку дехто біг знову до церкви — дзвонити у дзвони. Бо, за народним віруванням, великодній дзвін лікує і виконує бажання, а врожай того, хто дзвонив, буде щедрим.
Заборони, прикмети та віра в святе
На Великдень не можна працювати, крім годування худоби. Несуть гостинці повитухам, провідують родичів, йдуть на могили померлих, залишаючи там свячене і промовляючи молитви.
Усе, що лишилося після трапези — не можна викидати. Паску закопували або пускали за водою, кістки — на ліки чи для захисту від граду.
Хріном лікували зуби, сіллю — очі худоби, маком обсипали хлів від відьом.
У день Воскресіння старші люди виходять надвір і дивляться, як “грає сонце” — змінює кольори на небі. Вважається, що в цей час навіть природа святкує Воскресіння Христа.
