Вже з вересня 2025 року десятки сільських шкіл на Тернопільщині можуть зникнути. Відповідно до рішення уряду, якщо у школі менше 45 учнів — держава просто припинить її фінансування. А вже у 2026 році під загрозою опиняться навіть ті, де навчається до 60 дітей.
За даними, які надали освітньому порталу Education.ua, в Україні є щонайменше 403 школи, у яких навчається менше 45 учнів. У Тернопільській області таких шкіл 32. Проте за даними департаменту освіти в області нараховується 77 шкіл, де навчається менше ніж 45 учнів.
Що чекає на дітей у селах?
У першу чергу постраждають жителі сіл. Для багатьох із них школа — це не просто навчальний заклад, а центр життя, соціальний осередок і джерело роботи. Закриття шкіл означає не лише втрату освіти на місці, а й подальший занепад села. Адже зникнення школи часто тягне за собою відтік молоді, зменшення кількості жителів і зупинку розвитку інфраструктури.
За даними інформаційної системи управління освітою “Україна. ІСУО” “Нова українська школа” у 2022 році нарахувала 153 закриті школи в сільській місцевості країни. Найбільше тоді “втратила” Тернопільщина, де закрилося 22 школи. Відтак, сотні сільських дітей втратили можливість навчатися поруч з домом, а села опинилися на межі виживання.
Ось до прикладу у Збаразькій громаді є 7 шкіл, у яких навчається менше 45 учнів і які можуть не отримати державної освітньої субвенції у 2025 році. Серед них – дві гімназії в селі Кобилля та у селі Киданці.
У селі Кобилля Збаразької громади зараз навчається лише 29 дітей. А ще півстоліття тому їх тут було понад 240. Школа поступово порожніє, але люди не здаються.
У закладі працює Ольга Стародуб. Вона мама п’ятьох дітей. Каже, що залишиться без роботи, а возити дітей в інше село — майже неможливо, оскільки погана дорога і залишати дітей немає з ким.
фото: скрін відео Суспільне Тернопіль
У селі Курівці Збаразької громади на навчання ходить 41 дитина. Якщо кількість не збільшиться — школу теж можуть реорганізувати. Колись у закладі навчалося понад 130 дітей, тепер — у три рази менше. У Курівецькій гімназії навчаються діти, які не можуть щодня їздити в іншу школу. Серед них — троє дітей Людмили Боденко. Жінка переїхала сюди з Хмельниччини, бо школа поруч і реабілітаційний центр. Саме тому сім’я переїхала ближче до школи й реабілітаційного центру. Тепер їхнє рішення — під загрозою: якщо гімназію закриють, батьки змушені будуть шукати нове рішення буквально з нуля.
фото: скрін відео Суспільне Тернопіль
Схожа ситуація і у маленькому селі Серетець, що в Залозецькій громаді. Там 41 дитина ще має можливість ходити до школи. Серед них син Марії Мотяшок. У нього аутизм. Хлопчик не зможе їздити далеко в іншу школу, тому жінка благає залишити школу відкритою хоча б до 9 класу. Для їхньої родини це питання не зручності — це питання виживання.
фото: скрін відео Суспільне Тернопіль
Також місцеві вчителі Зоряна Мельник та Наталія Гула розповіли, що не уявляють, як добиратимуться на роботу в інше село. Дороги погані, автобуси — не завжди доступні. Більшість вчителів не мають альтернативи. Відтак, якщо школа закриється, село почне вмирати.
Чому закривають сільські школи: офіційні пояснення
Міністерство освіти пояснює, що у сільських школах зараз дуже мало дітей. Через це в класах навчаються разом учні різного віку, або дітей змушують вчитися вдома, самостійно. Тому їм важко спілкуватися між собою, обмінюватися знаннями, вчитися працювати в команді. Така атмосфера не дає дітям повноцінного шкільного досвіду.
Велику роль у зменшенні кількості дітей у школах також зіграла війна. Багато сімей через бойові дії переїхали за кордон.
Крім цього, міністерство освіти переконує, що навчати одного учня в сільській школі коштує дорожче, ніж у місті. В середньому це 30,4 тисячі гривень на рік, а в місті — 24,4 тисячі. В деяких селах навіть більше 50 тисяч гривень. Але при цьому сільські школярі часто мають гірші результати в тестах, ніж міські. Тобто, держава витрачає більше грошей на сільську освіту, але діти там вчаться не так добре. Через це і виникають проблеми з малими школами в селах.
Ще один аргумент стосується того, що у сільських школах часто не вистачає хороших вчителів, сучасних комп’ютерів, підручників та гуртків, де можна було б краще вчитися і розвиватися. Наприклад, у містах діти можуть ходити на робототехніку, малювання чи іноземні мови, а в маленькому селі про таке лише мріють.
Опорні школи — шанс чи складність для дітей?
Як альтернативу нам пропонують опорні школи. Туди возять дітей із кількох маленьких сіл. На думку міністерства освіти, у великих школах є більше можливостей для навчання, а саме кваліфіковані вчителі, які викладають кожен свій предмет, є сучасні підручники, комп’ютери та лабораторії. Також учні можуть ходити на різноманітні гуртки, де розвивають таланти і здібності.
Закриття малокомплектних шкіл дозволяє зекономити бюджетні кошти. Згідно з
дослідженням, закриття одного такого закладу може зекономити від 100 до 760 тис. грн
на рік, залежно від ступеня школи. Станом на 2024 рік на Тернопільщині функціонує 49 опорних закладів освіти. Туди щодня приїжджає понад 18 тисяч учнів з різних куточків області. Реформа триває і набирає обертів.
Відгуки про опорні школи в Україні досить різноманітні і залежать від конкретної громади, рівня фінансування, ефективності управління. Якщо говорити про конкретні недоліки, то найперше батьки кажуть про довезення учнів. Діти, які раніше навчалися у своїй місцевій школі, тепер змушені витрачати значно більше часу на дорогу до опорної школи. Це може бути особливо проблематично для учнів молодших класів або для тих, хто проживає у віддалених населених пунктах, особливо в поганих погодних умовах. Шкільні автобуси не завжди оновлені і можуть будуть несправні. Окрім цього, батьки нарікають, що через тривалу дорогу діти втомлюються і не хочуть їхати в школу.
Це стосується і відвідування позашкільних гуртків. Учні, які приїжджають з інших сіл, часто не мають можливості відвідувати гуртки, секції та інші позашкільні заняття, що проводяться після уроків, через графік руху автобусів.
Що буде далі?
Звісно, що освітня реформа – це процес не минучий. Людей у селах стає менше, школи працюють не на повну, а утримувати такі заклади стає дедалі дорожче. Проте, хочеться, щоб у цьому всьому враховували і думку людей, долі громад та майбутнє сіл.
Варто шукати баланс, а не просто “закрити і забути”. Головне завдання – знайти золоту середину – покращити роботу шкіл, зробивши їх більш сучасними та ефективними, але водночас зберегти життя та майбутнє наших сіл. А що ви думаєте з цього приводу? Пишіть у коментарях.
