Кожна церква, значною мірою, живе за рахунок наших з вами пожертв. Добровільні внески ми залишаємо у храмах купуючи свічки, замовляючи молебні, панахиди. Ми часто платимо за хрещення чи вінчання, кладемо гроші до скриньок для пожертв під час богослужінь або робимо внески на конкретні потреби парафії, як ремонт чи благодійність. Але чи часто ми думаємо про те, куди саме прямують наші з вами кошти після того, як опиняються у церковній скриньці? 

Останнє масштабне опитування, яке провели серед українців у 2019 році, показало, що найчастіше віряни підтримують церкву матеріально у дні великих свят та платять за обряди. Західна Україна традиційно показує найвищий рівень регулярної матеріальної підтримки Церкви та найнижчий відсоток тих, хто ніколи не підтримує.  

Зрозуміло, що у маленьких парафіях, де кількість вірян невелика, то й сума зібраних коштів буде мала. Цих грошей може вистачити на найнеобхідніші потреби: оплату комунальних послуг, церковні атрибути, підтримку священника.

Однак, у великих парафіях, де кількість вірян значно більша, можна говорити про великі суми. 

Чи існує облік церковних грошей?

Облік церковних грошей ніби й є на папері. Церковні організації мають вести якісь записи для держави. Але коли справа доходить до тих грошей, які ми кладемо в скриньку, купуємо свічки, то там вже все складніше. Часто ці гроші ніхто особливо не рахує і не показує, куди вони йдуть. Все залежить від того, наскільки чесний та відповідальний ваш священник у церкві.

Держава в Україні має певну позицію щодо обліку та оподаткування церковних коштів, яка регулюється законодавством про свободу совісті та релігійні організації, а також податковим законодавством. Зокрема, більшість релігійних організацій реєструються в Україні як неприбуткові. Це дає їм певні податкові пільги, зокрема звільнення від податку на прибуток за умови, що їхні доходи використовуються виключно для статутної діяльності.

Простими словами, держава каже церквам: “Ви зареєстровані як ті, що гроші не заробляють, а використовують на свої потреби. Тому ви маєте вести облік своїх доходів і витрат і показувати нам звіти, що ви ці гроші саме на це й витрачаєте”. Тобто держава хоче бачити загальну картину, але не втручається в усі дрібні фінансові справи кожної церкви та не змушує їх бути повністю відкритими для всіх.

Про які ж суми йдеться?

За допомогою сервісу YouControl Market можна побачити кілька релігійних організацій на Тернопільщині та про які суми може йти мова. Це мільйони гривень. 

Проте, знову ж таки, за даними YC.Market, серед понад 27 тис. зареєстрованих за КВЕДом 94.91 «діяльність релігійних організацій» установ в Україні лише близько 400 подають дані про свої прибутки, активи, борги: серед них є представники різних церков. За статистикою більше всього не звітують православні організації УПЦ. 

Як зазначає релігієзнавець Дмитро Горєвой: «У православних церков, зокрема у РПЦ, дещо скептичне ставлення до державних законів. Вони вважають, що церква існує окремо, держава окремо. Вони ніби живуть у своєму окремому світі».

Через відсутність прозорої звітності релігійних організацій в Україні неодноразово виникали конфлікти та обурення серед громадян. 

Яскравим прикладом є історія про митрополита Павла (“Пашу Мерседеса”). Також релігійні громади часто приймають великі суми від політиків та бізнесменів із кримінальним минулим. В обмін ті отримують допомогу в передвиборчій агітації чи відбілювання власного імені. Такі скандали підсилюють запитання про джерела їхнього багатства та прозорість церковних фінансів загалом. Коли люди бачать таку поведінку отців, особливо на тлі часто скромних пожертв звичайних вірян, це підриває довіру до церкви як інституції та породжує  критику.

Що ж до Тернопільщини, то востаннє гучний конфлікт стосовно звітності церкви виник у 2013 році в Бучачі. Частина людей виступила проти місцевих священиків, бо ті, на їхню думку, клали церковні гроші у власну кишеню та збували цінні сакральні речі. 

Як це відбувається в інших? 

Віряни мають право знати, як використовуються їхні пожертви, та брати участь у прийнятті фінансових рішень на рівні своєї парафії. Принаймні так вважають релігійні громади у США. Зокрема, там працює Євангельська рада з фінансової підзвітності (ECFA). Простими словами, ECFA – це як “знак якості” для християнських церков та організацій у США. Щоб отримати цей знак, вони мають чесно та відкрито показувати, куди йдуть пожертви людей, і мати відповідальних керівників. ECFA каже: “Якщо ви бачите нашу позначку, значить, цій церкві чи організації можна довіряти свої гроші, бо вони прозорі та відповідальні”. Вони роблять це, щоб люди не боялися жертвувати на добрі справи і знали, що їхні гроші підуть туди, куди треба. Багато церков і організацій хочуть мати цей “знак якості”, бо це допомагає їм залучати більше підтримки.

У Великій Британії, зокрема в Англіканській церкві, щорічні парафіяльні збори (Annual Parochial Church Meeting – APCM) є важливим механізмом звітності та прийняття рішень на рівні парафії. Фінансова звітність є одним з ключових пунктів порядку денного цих зборів. На щорічних парафіяльних зборах скарбник представляє фінансові звіти парафіянам. Він пояснює доходи (пожертви, гранти, інвестиції тощо) та витрати (утримання храму, зарплати, благодійність, адміністративні витрати).

Як бачимо в Україні поки таких практик немає. Хоча попит від суспільства на відкритість церкви зростає. Розуміючи це питання прозорості церковних фінансів вже активно обговорювалося та усвідомлювалося на високому рівні в Українській Греко-Католицькій Церкві у 2023 році. 

«Ми перебуваємо на етапі трансформаційних змін в Україні. Тож, по-перше, Церква є моральним індикатором, покликаним завдавати певний тон. Чому ми платимо податки як Патріарша курія? Чому офіційно платимо зарплати своїм працівникам? Чому всі наші проєкти робимо офіційно і легально? Ми хочемо показати приклад. Адже розпочинати потрібно із себе. Лиш тоді можемо промовляти до сумління, коли дотримуємося усього самі. Водночас, і це друге, ми бачимо досвід фінансових скандалів у Церкві. Через них люди можуть відходити від Церкви. Тому нам потрібно старатися, щоб наша діяльність була максимально прозорою, щоб наші вірні та духовенство бачили, що Церква — це не закрита система, але відкрита, яка звітує та задає певні тренди», — наголосив патріарший економ УГКЦ.

А ви готові запитати у священника: куди пішли пожертви?

Напишіть свою думку в коментарях: чи повинна церква звітувати перед людьми?

Чи достатньо того, що «звіт — перед Богом»?