У фондах Архіву Служби безпеки України зберігається колекція листів, перехоплених військовою цензурою весною 1945 року, наприкінці Другої світової війни. Ці листи родичі червоноармійців надсилали їм на фронт, але багато з них не дійшли до адресатів.
Історик Володимир Бірчак звернув увагу на один фрагмент цього масиву: розповіді про польсько-українське протистояння, що тривало на західноукраїнських землях у 1944–1945 роках. У листах — скарги, прохання про допомогу, гіркі свідчення матерів і дружин. Жінки писали своїм синам, що поки ті воюють «на фронтах за Сталіна», в їхніх селах «поляки палять, ріжуть і вбивають українців». Одна мати зазначає: «поки ти на війні — тут твориться щось страшне».



Додатково:
Весна 1945-го — це не лише завершення Другої світової війни. Це також період жорстких конфліктів на Галичині, Холмщині, Лемківщині. Напруження між польським та українським населенням зросло внаслідок діяльності УПА, Армії Крайової, а згодом — під тиском радянських «обмінів населенням» і операцій з депортації.
Радянська влада намагалася приховати масштаби трагедій, що розгорталися на тлі розпаду однієї імперії та утвердження іншої. Військова цензура часто вилучала листи з такими свідченнями — саме тому вони сьогодні опинилися в архівах.