Минуло понад два місяці відколи 16-річна Єва Унольт потрапила під ворожий удар у Тернополі. Дівчинка втратила маму та молодшу сестру, перенесла десятки хірургічних втручань, а попереду в неї ще один важливий етап – операція з реконструкції руки та реабілітація. 

Єва Унольт навчається у 10 класі школи №26. Також майже п’ять років дівчинка займається футболом – спочатку любительським, а потім перейшла на напівпрофесійний рівень. До поранення була воротаркою дівочої команди «Футбольної академії Тернопіль». Дівчина мріє якомога швидше виписатися з лікарні і повернутися на тренування. А поки радіє кожному приходу друзів та однокласників до неї в лікарню.

Вранці 19 листопада 2025 року, коли росія випустила ракети у житлові квартали Тернополя, 16-річна Єва разом з мамою Оленою, молодшою сестрою Адріаною перебували вдома. Коли почули перші вибухи зі сторони місцевого підприємства, вирішили негайно спускатися в укриття.

– Була майже сьома година ранку, я ще спала. Почули гучні вибухи, що лунали неподалік, і тоді вирішили, що треба спускатися в укриття. Ми йшли не в школу, а до мами на роботу – вона розташована у підвальному приміщенні. Зібралися, почали виходити з під’їзду, і за кілька секунд прилетіла ракета в пральню, роздався гучний вибух, я втратила свідомість і впала, – згадує 16-річна тернополянка.

На момент обстрілу голова родини Олександр Унольт перебував у рейсі, адже працює далекобійником. Про те, що сталося з його дівчатами, дізнався під час ранкового дзвінка дружині.

– Зранку подзвонив до дружини, але слухавку підняли інші люди і повідомили, що прилетіла ракета, тут завали. Також мені повідомили, що везуть в лікарню, і все. Дорогою додому знайомі мені передавали деяку інформацію. Дружина отримала смертельні поранення, молодша донька також померла через кілька днів, а Єва лікується, – каже Олександр Унольт. – Вже потім я дізнався, що вони поспішали до укриття, люди наче переконували, щоб вони не йшли, але мої запанікували і пішли. Потім приліт, вони зразу впали і втратили свідомість. Коли Єва прокинулась, то в неї під ногою горіли уламки. Вона не могла встати, почала відповзати. 

Спочатку Єва була у міській лікарні №2, а потім її перевезли в обласну дитячу, але погіршувався стан ноги. Тоді приїхав ортопед-травматолог обласної клінічної лікарні Сергій Гаріян, оглянув і вирішили перевести її до нього у відділення, щоб врятувати ніжку, каже батько дівчинки. 

– Найбільше у Єви постраждала ліва нога та права рука, також вона не чує на ліве вухо. Розтрощило руку сильно – перерубало зв’язки, і вона не може рухати чотирма пальцями. Повністю видалили костомашку вказівного пальця. За понад два місяці перебування у лікарні Єва перенесла понад 10 складних оперативних втручань. Медики боролися за найголовніше – її життя та збереження кінцівок. Зараз заживляються рани, але попереду на неї чекають ще операції – треба подовжувати ліву ніжку, провести реконструкцію руки, – додає пан Олександр.

Про загибель мами та сестрички Єві сказали, як тільки медикам вдалося стабілізувати її стан.

– Я мусив повідомили їй про те, що мама і молодша сестричка загинули. Бо не було куди тягнути… Психологи пробували працювати з Євою, але вона не захотіла. Зараз її емоційний стан більш-менш: коли приходять друзі, то краще, а як самотня – легенька депресія. Бо вона звикла до спорту, активного способу життя, а тут треба постійно лежати. То питає, чи ще довго ось так, але тримається, – каже Олександр Унольт.

Попри всі випробування та лікарняні будні, Єва Унольт почуває себе краще, розповіла під час спілкування з журналісткою. Але вже хоче повертатися до активного способу життя та навчання.

– Зараз нічого не болить. Але ходи самостійно все ще не можу. Пересуваюсь лише на кріслі колісному. Про реабілітацію говорити ще зарано. Це вже коли проведуть операцію на руку та ногу – тоді вже буде щось зрозуміло. Чекаю, коли можна буде повернутися до футболу та навчання, – наголошує дівчина.

Нині через лікування освітній процес довелося поставити на паузу. До школи планує повертатися після реабілітації. Про те вже замислюється, ким хоче стати у майбутньому.

– Обдумую для себе три варіанти: перукар, реабілітолог чи барбер. Але ще є час, щоб визначитися, – каже дівчина.