У музеї Богдана Лепкого провели годину пам’яті «Як в чужині умру, то згадайте мене…», присвячену 83-й річниці з дня смерті письменника. На захід завітали музейники, шанувальники творчості митця, друзі музею.
Присутні переглянули відеоролик про похорон письменника у Кракові 24 липня 1941 року. Говорили також про актуальність його творів у наш час, адже митець жив під час Першої та Другої світових воєн, пропускав через власне серце біль і трагедію поразки визвольних змагань українського народу.
У прощальному слові над домовиною Богдана Лепкого Роман Купчинський сказав: «Умер Поет і струни голосні пірвалися. Але його пісні осталися й ті говоритимуть вічно, доки сонця в небі, доки людей на землі — людей чутких на красу, на щирість вислову, на живе серце в пісні».
Ці слова стали епіграфом до другої частини заходу, присвяченої лауреатам Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. братів Богдана та Левка Лепких, які відійшли цього року у засвіти. Чутким на красу лепківського слова був художник Олег Кузів, який створив спеціально для музею картину «Видиш, брате мій,…».
Алла Олещинська була серед тих, хто прокладав стежину творчості Лепкого до Батурина, щирими і правдивими були її вислови на тему «Богдан Лепкий і гетьман Іван Мазепа». Ярослава Мазурак однією з перших у незалежній Україні заквітчала музикою лепківське слово, бо мала справді «живе серце в пісні».
