Чи можете ви пригадати, коли востаннє бачили новину або ж оголошення про будівництво нової школи у Тернополі? А якщо запитати про новий храм у якомусь мікрорайоні? 

Вочевидь, інформація про “закладення наріжних каменів”, “освячення дзвонів”, “встановлення куполів” з’являється значно частіше. 

Наприклад, у вересні 2023 року освячували наріжний камінь для будівництва храму на бульварі Куліша. Цього ж року закладали наріжний камінь для будівництва храму Іверської ікони Божої Матері у мікрорайоні “Дружба”. Триває масштабне будівництво Кафедрального собору Святих Рівноапостольних Костянтина та Олени на перетині вулиць Київська-Тарнавського. І це під час війни. 

Натомість інформації про будівництво абсолютно нової школи “з нуля” у Тернополі немає. Навіть коли мова йде про школу на вулиці Бригадній у Кутківцях, то це не зовсім нова школа. Швидше, це старий проєкт, який переробляють: частину приміщень віддали під дитячий садок, а решту добудували лише для молодших класів.

ТРОХИ СТАТИСТИКИ  

За останніми даними у Тернополі працює 41 заклад середньої освіти. Натомість храмів у місті – більше 50-ти. Найбільше в Української греко-католицької церкви. Їх близько 30. На другому за кількістю церков – Православна церква України. Їх є 21.

Однозначно, що віра нам потрібна. Вона відіграє величезну роль у житті громади, проте у Тернополі, де кількість церков значно переважає число шкіл, це виглядає дивно та й нерідко церковна земля стає не просто місцем для храму, а й своєрідним “стартовим майданчиком” для розширення міської інфраструктури. Навколо храмів часто виростають житлові забудови, з’являються комерційні прибудови.

Ось кілька останніх гучних випадків.

Церква Пресвятої Трійці УГКЦ (вул. Малишка-Слівенська). Парафія УГКЦ Пресвятої Трійці є замовником будівництва 10-поверхового житлового будинку поряд з храмом на ділянці, яка спочатку була виділена для релігійних споруд. 

Храм Різдва Пресвятої Богородиці (вул. Київська). Біля цього храму також стартувало нове будівництво, яке викликало безліч запитань. Початково це була одна велика ділянка, яку потім поділили, і поруч з церквою почали зводити невідому споруду. Існує припущення, що це житлова забудова.

Вулиця Чернівецька. Про цей випадок ми вже розповідали раніше. Парафія ПЦУ отримала 1 гектар землі, яка була безкоштовно передана для будівництва Духовного Центру. Однак, поруч вже ведеться будівництво сучасного житлового комплексу. 

Також дивує і те, скільки грошей витрачається на розкішні куполи, іконостаси дзвони і це в той час, коли навколо війна, наша країна бореться за незалежність. Волонтери збирають кошти, щоб купити солдатам турнікети, дрони та ліки, а також допомогти пораненим чи людям, які тікають від війни. 

І варто зауважити, що більшість новозбудованих храмів не призначені для людей з інвалідністю. Сотні наших захисників повертаються з фронту з травмами та потребують безбар’єрного доступу до всіх закладів, проте чи у всі ці храми вони зможуть потрапити? 

ВІРЯН СТАВАТИМЕ ВСЕ МЕНШЕ

Довіра до Церкви, хоча й залишається у нашому місті високою, проте людей, які ходять 

у храми, стає менше. Багато тернополян виїхали з міста, молодь вірить у Бога, але не відчуває потреби у регулярному відвідуванні загальних богослужінь. Також під час пандемії розвинулися онлайн-трансляції богослужінь, що не потребує присутності у храмі. 

Цікаво, що схожа тенденція яскраво помітна в Польщі та інших країнах. Так частка католиків у Польщі, які відвідують месу, впала з 37% до 28% за два роки, згідно з новими даними, опублікованими статистичним інститутом церкви. У таких країнах, як Швеція, Норвегія, Данія, Нідерланди, Бельгія, Франція, люди також перестали активно ходити до церкви.

Частка католиків, які відвідують месу в Польщі

Тим часом у Великій Британії вже часто можна побачити, що церкви більше не служать церквами. Ці старі красиві будівлі дуже дорогі в ремонті та утриманні. Якщо там майже нікого немає, то тримати їх просто так не вигідно.

Тому, щоб ці будівлі не стояли пустками, люди знаходять для них нове застосування, навіть якщо це не пов’язано з вірою. Наприклад, у церквах тепер роблять ринки, культурні центри, квартири, бібліотеки чи навіть спортзали.

Отже, це яскравий сигнал для нас, що зовсім скоро ми можемо отримати ситуацію, коли розкішні, дорогі храми стоятимуть напівпорожніми, перетворюючись на пам’ятники архітектури, а не бути живими осередками віри та допомоги. Церква має бути не музеєм чи розкішним палацом, а місцем, яке реально допомагає людям. 

Вона повинна давати їжу, одяг, прихисток, ліки, особливо тим, хто постраждав від війни. Бути місцем, де можна поговорити, отримати пораду, знайти розраду у важкі часи. Мати пандуси та все необхідне, щоб люди з інвалідністю могли легко туди зайти. Чесно показувати, на що йдуть гроші, вчити людей робити добро і допомагати одне одному.

Саме тому, щоб церкви не втратили зв’язок з людьми, їм треба змінитись вже сьогодні.